Що відбувається, коли ви відкриваєте сайт

Ви вводите адресу, натискаєте Enter, і за мить з’являється сторінка. Здається, що ваш комп’ютер спілкується напряму з сайтом. Насправді в цьому моменті бере участь кілька машин і компаній, і кожна з них дізнається щось про вас. Знання, хто вони, — перший крок до вирішення, що захищати.

Інтернет — це мережа мереж

Як каже посібник розробника Mozilla, «інтернет — це велика мережа комп’ютерів, які всі спілкуються разом». Ваш Mac під’єднується до неї через локальну мережу (ваш Wi-Fi вдома, офісну мережу, точку доступу в кав’ярні), яка з’єднується з інтернет-провайдером, той — з іншими провайдерами, і так далі аж до мережі, що хостить сайт.

Один клік, крок за кроком

1. Пошук адреси. Комп’ютери дістаються один одного за номером (IP-адресою), а не за іменем. Спочатку ваш Mac запитує DNS-резолвер, зазвичай керований вашим провайдером чи публічним сервісом: «яка адреса в example.org?»
2. З’єднання. Ваш Mac відкриває з’єднання з цією IP-адресою. Запит подорожує невеликими шматками, званими пакетами, переданими від роутера до роутера, кожен з яких наближає його до місця призначення.
3. Захист лінії. Для адреси, що починається з https://, ваш Mac і сайт спершу домовляються про ключі шифрування (TLS), тож вміст того, що йде далі, перемішаний для всіх посередині.
4. Запит і отримання. Ваш браузер запитує сторінку; сервер надсилає у відповідь текст, зображення й код, часто беручи ще частини з інших серверів (шрифти, відео, аналітику, рекламу).

Хто що може бачити

Посібник Surveillance Self-Defense від Electronic Frontier Foundation підсумовує межу HTTPS: він «приховує, на яку конкретну сторінку сайту ви переходите, тобто все “після скісної риски”», але не те, що ви спілкуєтеся, ані такі деталі, як «місце, час і тривалість спілкування». Ця решта інформації зветься метаданими, і для багатьох людей під ризиком вона важить не менше за вміст.